sichen

Богдан Хмельницький кровавий маніяк?

Published: March 7th 2023, 11:45:23 pm

Що ж, спочатку я хотів зробити відео про це, але згодом вирішив, що оскільки тема є досить суперечливою, а головне вона не сприяє добрим стосункам з нашими друзями і союзниками поляками, то відео, так би мовити, не на часі, тому поки я обмежусь постом тут, на Патреоні, а далі побачимо.

Чому я піднімаю цю тему саме зараз?
Останнім часом я все частіше бачу дискусії і негативні висловлювання щодо цієї історичної особистості і козаків загалом. Про це висловлювався Данило Яневський, Марк Солонін та інші. Останній навіть вважає, що нам треба соромитись таких історичних персон, не називати вулиці їхніми іменами і таке інше. При цьому він не є ні громадянином України, ні навіть українцем за походженням. Чи настануть такі часи, коли інші народи перестануть вказувати нам, як нам молитись Богу, кого нам прославляти і чиє ім'я шанувати? Не знаю, але сподіваюсь, що скоро.
Яневський в інтерв'ю, крім всього іншого, називає Хмельницького, цитата "серійним вбивцею". Після чого погоджується з вельмишановним інтерв'юером, що орден Богдана Хмельницького це рівноцінно що зробити орден Холокосту (знову єврейська карта). Яневський рекомендує читати Хроніку Натана Гановера, в якій згадуються звірства козаків Хмельницького стосовно євреїв.
У цьому тексті ми не будемо розглядати цю хроніку і українсько-єврейські взаємини тих часів, нам для цього тексту вистачить і українсько-польських. Зупинюсь лише на тому, що історичний текст Натана Гановера, як і будь-який історичний текст, можна і потрібно ставити під сумнів і піддавати критиці, перевіряти і таке інше. Хоча звісно заперечувати жорстокість козаків стосовно євреїв я не буду.
В цьому тексті ж ми зосередимось на іншому прояві жорстокості нашого "серійного вбивці" 17 століття. На прикладі цієї події і її розгляду я покажу, чому згадані демонізатори Хмельницького є лише ідеологізованими і упередженими пропагандистами, але в жодному разі не об'єктивними холоднокровними істориками.

Перед вами картина, яка зображає страту військовополонених польських воїнів після Битви під Батогом 1652 року.
Це ще одна подія, яку мені доводилось чути у якості доказів звірств козаків і кровожерливості Богдана Хмельницького.
Давайте ознайомимось зі статтею Вікіпедію стосовно Битви під Батогом, а саме з тією частиною, де пише про страту військовополонених. При чому для більшої об'єктивності і інтересу я наведу тут текст української, польської і навіть московитської вікіпедії.
Ось що пише українська вікіпедія:
"Армія Речі Посполитої була розгромлена вщент, сам М. Калиновський разом з сином Самуелем Єжи загинули. Також загинули комендант німецької піхоти Сигізмунд Пшиємський, брат майбутнього короля Яна ІІІ Собеського Марек та інші шляхтичі. Польща втратила вбитими 8000 добірних вояків (з них за різними оцінками від 3000 до 5000 крилатих гусарів). Врятуватися від погрому вдалося не більш як 1500 польської кінноти. Точні втрати козаків та татар в цій битві невідомі, але навряд-чи вони були більше тисячі.

Після закінчення битви Богдан Хмельницький викупив у Нуреддин-султана за 50 тисяч талярів всіх полонених поляків і наказав їх замордувати, пояснюючи такий вчинок помстою за Берестечко. 3 і 4 червня козаки замордували від 3 до 5 тисяч полонених (жовнірів і челяді), попри протест татар і частини козацької старшини."

Тепер польський текст: (перекладено Ґуґл перекладачем)
"Вона закінчилася поразкою польського війська, а 3500 полонених польських вояків за наказом Хмельницького було вбито козаками та ногайськими татарами. Загалом загинуло близько 8,5 тисяч поляків. З цієї причини Батіг тепер називають сарматською Катинню .
...
На другий день після битви Богдан Хмельницький особисто віддав наказ про вбивство польських військовополонених . 3-4 червня було знищено приблизно 3500 солдатів і офіцерів, які становили тодішню військову еліту Речі Посполитої, переважно з багатої шляхти. Кількість тих, хто вижив після погрому, оцінюється приблизно в 1,5-2 тисячі.

Різанину проводили так: зв’язаних військовополонених виводили по кілька на визначену площу ( Майдан ), де козаки й ногайські татари перерізували полякам горло або відрубували їм голови; деяких в'язнів також кололи піками. Страта відбулася в присутності інших в'язнів, які, у свою чергу, чекали своєї смерті. Тіла загиблих не поховали.

На другий день після битви козацький гетьман Богдан Хмельницький видав іменний наказ, у якому наказав 3-4 червня вбити польських військовополонених, обґрунтовуючи це словами: «Мертва собака не кусається» (насправді це сказав полковник Іван Золотаренко ). Кримські татари , які переховували та врятували частину поляків у своїх таборах, протестували проти масового вбивства польських військовополонених . Кожен в'язень, який залишився живим, був вигідний для татар, оскільки їхні родини платили великий викуп за його звільнення .. Хмельницький відхилив вимоги татар залишити поляків живими. Козацькі полковники Золотаренко і Височанин викупили польських полонених, після чого Хмельницький віддав їх на розправу козакам і ногайським татарам. Однак, за словами польського історика Євстахія Івановського, вбивство скоїли лише татари (оригінальний правопис):

Татари не хотіли рубати переможених і невільників. За кожну голову козаки заплатили подвійно і змусили татар вбити. Вони самі були лише глядачами цього дикого вбивства, стежили, щоб ніхто не втік. З-під землі, як кажуть, викопали їх, віддавши татарам. Це вбивство не можна віднести до особливої ​​ненависті руських козаків до Польщі чи до помсти за кривди, заподіяні Польщі. Це був простий наслідок звірячої природи людини, яка, коли вона дика від крові, дика й жахлива. Так було завжди. У кожній громадянській війні гіркота, жорстокість є найвищою мірою. У 1652 р. вони вчинили найлютіше вбивство під Батовом, у 1654 р. під Бушею вбили себе найжорстокіше.

Хмельницький, який видав цей наказ, керувався насамперед ненавистю до поляків, але також і прагматизмом, оскільки він усвідомлював, що, позбавивши Реч Посполиту її військової еліти, він завдасть їй тяжкого удару."

А тепер московський:
"После окончания битвы Богдан Хмельницкий выкупил у Нуреддин-султана за 50 000 талеров всех пленных поляков и приказал их убить, объясняя такой поступок местью за проигранную Берестецкую битву. 3 и 4 июня казаки убили от 5 до 8 тысяч пленных (солдат и слуг), несмотря на протест татар и части казацкой старшины. В ходе массовой казни были зверски убиты многочисленные представители шляхты и аристократии. Пленников со связанными за спиной руками убивали по очереди путём обезглавливания или потрошения."

Загалом, як ви бачите, розбіжностей небагато. Козаки з розгромом виграли битву, взяли чи то 3500, чи то 5000 чи то 8000 полонених (що цікаво, у московській вікіпедії пише 5000-8000, а у польській 3500) і жорстоко стратили їх за наказом Хмельницького, нібито, як пише і наша і московська вікіпедії, за поразку в Битві під Берестечком. При чому проти цього виступали як татари, так і частина козацької старшини.
Яка ж у нас формується картина козаків і самого Хмельницького після прочитання цього тексту? Шляхетне польське військо програло, багато воїнів потрапили в полон до кровавого ката Хмельницького і його посіпак варварів. Хмельницький, ображений після поразки під Берестечком, вирішив втамувати цю образу таким звірством. Тож маємо приклад воєнного злочину (так у польській вікіпедії буквально і написано)
Картина так собі, чи не так? І справді замислишся, а чи є чим пишатись, може це справді не дуже гідні люди?
Всі ці думки і сумніви справді виникнуть, якщо більше нічого не знати. Не знати історичного контексту, не знати подій, які передували Битві під Батогом. Трохи вище згадувалось про Битву під Берестечком, що нібито Хмельницький стратою полонених помстився за "поразку" у цій битві. Що ж це за така битва, давайте розберемось.

Битва під Берестечком — один з найбільших боїв Хмельниччини і навіть Європи 17 ст., який відбувся біля містечка Берестечко між Військом Запорозьким під командуванням Богдана Хмельницького і союзним йому кримським військом Ісляма III Ґерая з одного боку, та армією Речі Посполитої під командуванням Яна ІІ Казимира з іншого у 1651 році, тобто роком раніше Битви під Батогом і стратою полонених польських воїнів.

Документ, який ми сьогодні розглядатимемо, це щоденник Станіслава Освецима. Посилання на джерело з російським перекладом потрібної нам частини цього щоденника:  https://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Polen/XVII/1640-1660/Osvecim/text6.phtml?id=10833
(працює через VPN)
Станіслав Освецим, судячи з тексту, був очевидцем цієї битви, але на 100% я не впевнений.

Переказувати хід усієї битви я не буду, це займе ще з десяток сторінок формату А4. З цим можна ознайомитись на вікіпедії коротко, або почитати повний текст щоденника Станіслава Освецима.
Що варто розуміти. Козацьке військо складалось з Війська Запорізького і повсталих селян, або мовою тих часів черні, холопів. У козацькому таборі знаходились навіть жінки і діти цих повсталих селян. Також союзником козаків виступали татари.
Козаки програли ту битву, надто багато тоді для козаків пішло не так. Основними причинами були погане розташування на місцевості, низький бойовий дух, погана комунікація, через яку бойові виходи з табору сприймались частиною війська як втеча старшини. Зокрема чи не найважливішою причино була зрада і втеча татар з поля бою, про що також йдеться у документі Станіслава Освецима. Він називає цю втечу татар "ганебною втечею" і стверджує, що хан злякався. Також стверджує, що татари залишали на полі бою навіть своїх мертвих побратимів, що зовсім не властиво для мусульман. Також вплинула відсутність Хмельницького, який за основною версією поїхав наздоганяти хана з татарським військом, щоб вмовити їх повернутись, але був захоплений татарами. Ну і звісно ж куди без зрадників і інформаторів, особливо одного козацького старшини на прізвисько Криса. Загалом факторів багато, якщо бажаєте дізнатись більше, зі слів сучасника і, ймовірно, очевидця, хоч і ворога козаків, а тому упередженого, читайте документ повністю.

Тож після декількох днів боїв, маневрів і перемовин між козаками і поляками, другі врешті пішли у наступ на табір козаків.
Автор щоденника у абзаці датованому за 10 Липня описує, що сам Господь тоді допоміг їм, оскільки штурм козацького табору був би для поляків вкрай важким і що на той момент моральний стан козаків був вищим, аніж у польського війська, але в якийсь момент, взятий в облогу табір огорнув страх, почалась паніка і чернь почала тікати. У всякому разі так це описує Станіслав Освецим.
Він каже, що аби прикрити відступ козаків з напівоточеного табору, кілька тисяч козаків на чолі з Богуном, якого обрали гетьманом за відсутності Хмельницького, відійшли охороняти тил табору, оскільки табір був розміщений на болоті і біля ріки, через яку потрібно було переправлятись. Освецим пише, що це справді так, оскільки частина польського війська справді прямувала в тил табору, щоб взяти його в повну облогу, Богун про це дізнався, тому й повів людей прикривати відступ. Але, зі слів Станіслава Освецима, хтось в таборі викрикнув, що старшина тікає. Це спровокувало панічну втечу і хоч Богун, дізнавшись про це, повернувся у табір і намагався переконати і заспокоїти всіх, він не був в змозі зупинити втікачів. Щойно польське військо дізналось про це, вони негайно наблизились до табору, що спровокувало ще більшу паніку і неорганізовану втечу, кидаючи, худобу, провізію, знамена, коней, цінні речі і загалом все майно.
Польське військо не погодилось на втечу ворога і кинулось навздогін.
Далі я наведу цитату, яка і є причиною написання всього цього тексту. Вона довга, читати її важко і болісно, але вона вкрай важлива:
"Между тем огромное количество наших выступило из лагеря и отправилось в погоню за уходившими, убивая всех запоздавших и отставших на пути. Кажется, что нельзя было найти никого, кому бы не довелось убить казака. Наконец, брацлавский воевода понял, что казаки обращены в бегство и, оправившись от первоначального испуга, пожелал вознаградить потерянное время; он немедленно отправился в погоню и производил ее с таким рвением, что возвратился назад последним. Когда он впоследствии хвастал перед королем, утверждая, что он со своим отрядом до того сильно бил врагов, что у них заболели руки, то король насмеялся над ним, заметив, что вероятно у них болели ноги, намекая на первоначальное бегство к Козину. Весьма видное участие в деле выпало на долю ополчения плоцкого воеводства; в то время король производил ему смотр и непосредственно со смотра скомандовал идти на врага, потому им довелось принять деятельное участие в погоне и они били врагов до пресыщения в лесу, в кустарниках и в болотах; весь день, пока не стемнело, наши, подвигаясь облавою, чинили кровавую бойню, вытаскивая неприятелей из кустов и болот, расстреливая их и рубя головы, хотя и они наносили вред нашим в случае их неосмотрительности. Целый день продолжалось убийство и кровопролитие.
...
Многих, подобно уткам, ловили по болотам, вытаскивали и убивали, никого не щадили, даже жен и детей, но всех истребляли мечом.
...
Они рассеялись в разные стороны; их истребляли в лесах и болотах в одиночку, а семь полков наших, под предводительством польного гетмана (Калиновского) и хорунжия коронного (Концепольского), преследовали их главную массу, дабы не допустить их опять собраться. Важнее всего было то, что победа, сопряженная с столь значительною гибелью врагов, одержана была почти без всякой потери с нашей стороны"
(Згаданий в останньому відрізку Калиновський, до речі, загинув у Битві під Батогом разом зі своїм сином. Ось вона, карма, сьогодні ти наздоганяєш козаків, вбиваєш їх, їхніх дружин і дітей, а завтра козаки вбивають тебе з твоїм сином)

Але попри сором втечі, попри сум через ріки пролитої козацької української крові, цей текст має згадки, які змушують пишатись нашими предками, які нагадують нам, що в нашому народі є приклади незламності і гідності не тільки у сучасній війні, але і 400 років тому. Прочитайте цей уривок:
"Один отряд казаков, числом от 200 до 300 человек, устроил засеку на одном острове среди болот и защищался храбро и отчаянно. Кастелян краковский предложил им помилование, но те принять его не захотели; они, в знак своей решимости, высыпали из кошельков деньги и побросали их в воду, а затем стали защищаться и поражать наших; пехота должна была пойти на них в атаку колонною, и хотя разорвала их и рассеяла, но они не захотели сдаться, бежали в болото и там каждого поодиночке надо было доканчивать. Один из них добрался до лодки и на глазах у короля и всего войска представил образец храбрости далеко не холопской; он в течении нескольких часов отбивался косою, не обращая внимания на выстрелы (не знаю, не попадали ли стрелки, или, может быть, пули его не брали), пока наконец какой-то Мазовшанин из Цехановского повета, раздевшись донага и бродя по шею в воде, не нанес ему удара косою и потом не пронзил копьем. Король долго смотрел с большим вниманием и радостью на это зрелище."

Це не єдиний приклад героїзму, звитяги і відважності українців у цьому тексті. Наприклад читаючи цей текст ви дізнаєтесь про подвиг козака Небаби, який з козацьким військом опинився в оточенні, спочатку захищався на коні, потім пішки, коли поранили праву руку, він бився один проти двох лівою, але в полон не здавався. Відважно загинув у бою і покрив себе славою на століття, тому зараз я про нього пишу вам у цьому тексі, 400 років після тих подій.
Також у кінці тексту, у підсумках, віддається належне козакам, почитайте за бажання.

Станіслав Освецим пише:
"... кампания берестецкая счастливо была завершена в этот день. Но война казацкая не кончилась, потому что слишком много казаков и холопов, поднявшихся против отчизны нашей, спаслось бегством."
Що є абсолютно правдивим. Завдяки тому, що польське військо припустилося помилок і завдяки воєнному мистецтву, мужності і героїзму козаків, які трималися усі ці дні в облозі, виснажуючи ворога, завдяки тим, хто ціною життя затримав ворога, щоб решта війська відійшла, зокрема і згадані 200-300 відчайдух і той один героїчний козак, який кілька годин не здавався, ні від куль, ні від мечів, козаки змогли відвести значну частину війська і вже через рік воздати ворогам за вбивства беззбройних чоловіків, жінок, дітей.

Тепер, із такою хронологією, вчинок Хмельницького набуває нових барв, чи не так?
Тож чому я стверджую, що Хмельницький не був якимось особливо кровавим маніяком і серійним вбивцею? Принаймні на фоні всіх інших правителів його часу, такі емоційно забарвлені терміни використовувати некоректно. І чому так звані історики, які роблять такі заяви, є лише упередженими, ідеологізованими пропагандистами?
По-перше. Не можна брати і наводити якусь історичну подію просто у вакуумі, не можна взяти, озвучити щось і робити на цій підставі всі висновки, будувати своє відношення у відриві від контексту. Будь яка подія має події, які їй передували і події, які слідують після неї. Кожна дія має протидію. Тому коли деякі "знавці" історії згадують якусь подію, де, наприклад, Гетьман страчує кілька тисяч військовополонених, без історичного контексту, без згадки подій, які цьому передували, роблять висновки і навішують ярлики, вони або пропагандисти, або самі вражені пропагандою.
По-друге. Не можна забувати контекст самого часу. Події, які ми сьогодні розглядали, відбувались 400 років тому. Нам зараз важко це усвідомити, але люди у ті часи мислили зовсім не так як ми, мислили зовсім іншими категоріями. Тоді все було інакшим у цьому контексті. Інакше відношення до життя людини, інші норми моралі, інші цінності. Люди мислили іншими категоріями. Життя так званих холопів (тобто не шляхти, простолюдинів) взагалі не рахувались, це стосувалось як українського так і польського війська. Втрати шляхтичів чи козацької старшини були вагомими, а втрати челяді взагалі нікого не цікавили, крім, власне, самої цієї челяді, їх сімей і рідних. Некоректно називати це воєнним злочином, оскільки ніяких Женевських конвенцій ніхто ще не вигадав, вони з'явились тільки після 2 світової. Та що там конвенції, ніяких прав людини ще не вигадали, і не вигадають ще багато століть після цих подій. Звісно були певні звичаї, норми і закони, але це і близько не те, про що говоримо ми у сьогоденні. Тому коли так звані "історики" розповідають вам про ті події, але застосовують сучасні норми моралі до людей минулого, сучасну термінологію, навішують сучасні ярлики, вони підступно брешуть, займаються пропагандою. І займаються досить вправно мушу сказати. Пересічній людині важко здогадатись про таке, ми просто з дитинства виховані в сучасних нормах і нам важко зрозуміти, що колись було інакше, що колись світ, цінність життя, норми моралі і багато іншого, сприймалось якось інакше, тому коли нам кажуть про щось криваве, нас переводять з категорії науки, логіки і знання, в категорію емоцій.
Тут хочеться ще згадати російського імператора Пєтьку Першого, який власноруч рубав голови десяткам стрільців і наказував своїм наближеним робити так. І це століттям пізніше Хмельницького. Але про це якось в іншому дописі на Патреоні.

Наостанок ще хочеться додати, що деякі представники інших народів постійно докоряють нам якимись історичними подіями, за які нам має бути соромно. Докоряють нам історичними персонами, яких ми не повинні, на їхню думку, шанувати. Пригадують нам, як ми весь час їх гнобили. Євреї пригадують нам Бабин Яр, Націоналістів і УПА, Натана Гановера. Поляки пригадують нам Волинь, Хмельниччину і так далі.  Про московитів я навіть говорити не буду. Стосовно страти полонених Хмельницьким, про яку ми сьогодні говорили, написано у кожній статті вікіпедії, яка написана про Битву під Батогом, на всіх мовах, українській, польській, російській, англійській, німецькій. Польською мовою є навіть окрема стаття, присвячена цій страті кількох тисяч військових. Як гадаєте, є десь стаття, чи бодай згадка, про жорстоке, кроваве вбивство відступаючих козаків, разом з їхніми жінками і дітьми, так "мальовничо" і з насолодою описане самим же поляком у його щоденнику? Ні. Немає навіть на українській вікіпедії. Спробуйте знайти, якщо я помиляюсь. Ніхто про це не знає, ми забули їх, забули ці жертви. Це проблема нашого народу, ми надто багато забули.
Сподіваємось зараз ми зробимо з цього висновок і вже більше ніколи нічого не забудемо.
Дякую за увагу. Дякую за вашу підписку.