sichen

Україна і Московія очима мандрівника 17 століття. Різниця грандіозна.

Published: October 20th 2022, 10:34:27 am

Сьогодні розберемо досить великий документ. Це дуже цінний екземпляр в моїй колекції, контраргументів проти нього у московитів немає. Він однозначний, його не перекрутити і не вийде трактувати якось інакше, як люблять робити вертляві московити.

Без зайвих слів, перейдемо до суті.
Автором сьогоднішньої праці є Павло Алеппський (Халебський Павло, араб. Булос аль-Халябі Ібн аз-Заїм аль-Халябі; близько 1627 — 1669) — архідиякон, мандрівник, письменник. Син Антіохійського Патріарха Макарія.
Павло народився в місті Халебі, це в сучасній Сирії. Зараз ви можете знати це місто як Алеппо (саме тому Павло Алеппський). Те саме Алеппо, яке сучасні московити руйнували бомбами. Іронічно, в контексті матеріалу, який ми розберемо.
Павло Алеппський, разом зі своїм батьком, Патріархом Антіохійським, здійснили подорож зокрема і в Московське царство, де вони знаходились протягом 2 років. На момент подорожі Павлу Алеппському було близько 27 років.
Вікіпедія каже, що протягом 1654–1656 років Павло разом з батьком двічі побував в Україні. Під час подорожі познайомився з Молдавським господарем С. Георгіцою, київським митрополитом Сильвестром Косовим. 21 червня 1654 під Богуславом зустрівся з гетьманом Богданом Хмельницьким. Рекомендую прочитати статтю на вікіпедії повністю, вона коротенька:
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE_%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BF%D0%BF%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9

Про цю подорож Павло залишив працю, яка називається «Подорож патріарха Макарія»
Я буду використовувати посилання на російське джерело, оскільки багатьом потрібно матеріали для знищення московитів в інформаційному полі, тому і користуватись краще їхніми ж сайтами і перекладами.
Посилання на ту частину цієї праці, яка нам знадобиться:
https://www.vostlit.info/Texts/rus6/Makarij_2/text122.phtml?id=8176
(Посилання працює через VPN)
Відкриваємо сайт і одразу потрапляємо в дилему.
На російському сайті ця праця називається "ПУТЕШЕСТВИЕ АНТИОХИЙСКОГО ПАТРИАРХА МАКАРИЯ В РОССИЮ"
Між іншим, у назві розділу, є і назва Україна.
Але яка в біса росія в середині 17 століття? Звісно ми розуміємо, що ніякої росії в часи Хмельницького і бути не могло.
Українська вікіпедія також дає нам назву англійської версії цієї праці, вона називається "The travels of Macarius" тобто Подорож Макарія. Погугливши цю назву, я знайшов, як ця частина книги називається в англомовних джерелах (перекладах):
The Travels of Macarius, Patriarch of Antioch: Muscovy
https://books.google.com.ua/books/about/The_Travels_of_Macarius_Patriarch_of_Ant.html?id=wA8OAQAAMAAJ&redir_esc=y

https://books.google.com.ua/books?id=W5tCAAAAcAAJ&hl=uk&source=gbs_book_similarbooks

https://books.google.com.ua/books?id=wA8OAQAAMAAJ&printsec=frontcover&hl=uk&source=gbs_ge_summary_r&cad=0#v=onepage&q&f=false

(Прикладу скріни 1,2 і 3)
Тобто вчергове ми бачимо класичну фальсифікацію історії московитами. В англомовних джерелах їхня країна чітко називається Московією. Трішки нижче я покажу вам прямі докази цього і в російському перекладі.

Перш ніж перейти до основного тексту, потрібно показати вам ще одну цікаву деталь цього тексту, навіть в російському перекладі.
Питання, яке нас буде цікавити, як же називав автор цієї праці московитів?
Відкриваємо сайт, посилання на який я залишив вище, і натискаємо F3 на клавіатурі, тобто пошук на сайті за словами. Пишемо в пошукову строку "моско"
Щоб не займати вашого часу приведу вам одразу кілька прикладів того, що знаходить за цим запитом в тексті Павла Алеппського в російському перекладі:
"..патриарх поехал проститься с московским патриархом.."
"..но таков обычай у московитов."
"В Московии мы застали поход.."
"..начиная с Валахии и Молдавии, в стране казаков и московитов.."
"..теперь московиты, подобно нам, скот режут.."
"..по обычаю московитов."
"Дело в том, что московиты.."
"..чтобы московиты поступали.."
"..двух лет в Московии.."

Загалом я нарахував 9 разів згадку про московитів, як назву людей, 5 разів "московське" як прикметник, переважно це про московського патріарха чи святих, і 2 рази пряма назва країни Московія з великої букви. Разом 16 разів.
Тобто питань стосовно того, в яку країну приїхав патріарх і його син Павло, виникати не повинно. Навіть в цьому російському перекладі. Вони приїхали до Московії, бо ніякої расєюшки в 17 столітті і в хворих фантазіях московитських бояр ще не було.
Заради справедливості давайте введемо в ту ж пошукову строку по сторінці слово "русс"
Знаходить аж 6 результатів. Перший виділений червоним, схоже, що це пояснення від перекладача, це нас не цікавить, це пряма фальсифікація.
Ще три згадки про щось русске там з'являються в контексті мови, тобто що існує русскій язик. Чи фальсифікація це я сказати не можу, можливо там справді йде мова про руську мову, може про руське письмо, бо письмо на Московію прийшло з Русі, відповідно і письмо це автор може називати Руським. Духівники на цих територіях і на територіях України писали по суті однією мовою, мовою богослужіння, Церковнослов'янською, або точніше діалектом староболгарської. Є інший текст того ж періоду, де італієць, який також приїхав до Хмельницького, описував, що місцеві мають рутенську мову (лінґва рутеніка в оригіналі), цей текст ми також розберемо згодом. Тож якщо в оригіналі і сказано про руську мову, це однозначно відсилає нас до спадщини Русі і її впливу на московські болота, але в жодному разі не говорить про те, що московити є русинами. Для більш авторитетного аналізу цього аспекту потрібно  проконсультуватись з фаховим істориком, експертом в цих питаннях.
Ще одна згадка про "русскіх" звучить так:
"..когда, царь Василий Македонянин прислал их со своею сестрою в подарок Владимиру, царю Киева и русских."
Все правильно, в Києві дійсно жили Русини, тільки до московитів це не має жодного відношення.
Але останній приклад, який містить і згадку про русскіх і згадку про московитів, найцікавіший. Мене він шокував при першому прочитанні:
"Так они стали мучениками, и русские и московиты празднуют их память и строят во имя их церкви."
Щоооо? І русскіє і московити? Тобто русскіє і московити це різні народи? Виходить що так. Можливо тут дійсно йдеться про жителів України і Московії, де перші названі русами чи руськими (скидка на російський переклад), а може, йдеться про новгородців, яких тоді ще можливо трохи відділяли від московитів, чи ще щось інше. Але ми точно можемо сказати, що досить освічена людина свого часу, а духівники були освіченими, чітко розділяв руських і московитів. Цей вбивчий аргумент можна використовувати в дискусіях і росіяни навряд зможуть вам переконливо щось протиставити. До цього ми ще повернемось нижче.

Тепер, нарешті, можна перейти до цитування основних частин тексту.
Почнемо цитувати одразу з початку тексту:
"Вообще, как можно чужеземцам, которые, подобно нам, привыкли к удобствам у себя дома, найти здесь покой, не имея возможности ходить в баню и брить голову? Ведь мы от самой Валахии, то есть целых два года, не ходили в баню."
Далі перекладач додає:
(Вероятно, из невольного подражания русским монахам, которых Павел называет неопрятными, замечая, что они не переменяют белья до тех пор, пока оно не развалится у них на плечах.)
Вже не знаю кому там "подражал" Павло, але це вже багато каже про ту публіку, яка жила на Московії.

Загалом, цей текст вже про той період подорожі Павла Алеппського, коли вони виїхали з Москви і рушили в сторону України, далі йде досить детальний опис подорожі, її труднощі, про дороги які перетворились на непрохідне болото через танення снігу.
По дорозі вони зупинились в місті Болхов (це на пів дорозі від Москви до кордонів сучасної України, в Орловській області), щоб відсвяткувати Великдень.
Також там досить детальний опис пасхальних звичаїв, які досить схожі на наші сучасні. Що не дивно, християнство їм також принесла Русь.
Проте, окрім однієї традиції. Павло описує, як у московитів прийнято дорослим і юним дівчатам на Великдень цілувати священників в губи і казати "Христос Воскрес" XD.
Потім місцевий воєвода запросив Павла з перекладачами святкувати до себе і там виявилось, що ця традиція у московитів зайшла досить далеко)))
Воєвода покликав свою дружину, поставив її посеред кімнати і попросив всіх присутніх цілувати її в губи, мовляв такий великодній поцілунок безгрішний. Перекладачі поцілували, а от шокований і засоромлений Павло вирішив відмовитись, після чого перекладачі сказали, що якщо він цього не зробить, чоловік розсердиться. Далі він все таки був змушений підкоритись звичаям московитів, але щоб передати його почуття, краще приведу цитату:
"Со стыдом и с большим принуждением подошел я и поцеловал ее в уста, говоря «Христос воскресе»; я был словно лишенный зрения и разума, ибо никогда ничего подобного не видел. Нам рассказывали, но я не верил, что не только в этот день Пасхи, но и когда угощают у себя постороннего человека, то приводят к нему свою жену, чтобы он и все присутствующие поцеловали ее в уста, при чем муж ее спокойно смотрит на это, и никто не может ее не поцеловать, а то его выгонят из дому."
Ну що тут сказати. Духовниє Скрєпи XD.

Тож наші герої прямують в сторону України, а якщо точніше то в Путивль, проходять половину досить важкого шляху, це ще при тому, що судячи з початку тексту їм там не дуже подобалось і вони швидше хотіли поїхати з Москви. І тут їх наздоганяє гонець царя і в своєму листі просить їх повернутись назад. Павло Алеппський у своїй праці залишив для нас текст цього листа від московського царя. З цієї частини тексту ми дізнаємось кілька речей:
Перше. Московити вже тоді були з комплексами, оскільки їхній цар підписує себе так: «Мы, Божиею милостию наибольший из эфендиев (Это греческое слово, означающее «господин», употреблено в подлиннике.) и князей, царь Алексей Михайлович, всея Великия и Малыя и Белыя России самодержец..»
Вони і досі хочуть бути най най най, особливо їхній сучасний цар. Нічого не міняється.
Друге. Оригінальний текст, судячи з усього, написаний арабською мовою, що не дивно. Про це говорить і вікіпедія і ось цей фрагмент тексту:
"Затем стольник вручил ему письмо царя, которое наш владыка патриарх поцеловал и вручил переводчику перевести, и он так перевел его на греческий язык, а я записал по-арабски точь-в-точь."
Третє. В тексті самого листа від царя у нас є чергова спроба фальсифікації від російського перекладача. Він пише: "..Алексей Михайлович, всея Великия и Малыя и Белыя России.."
Знову якась россія. Широко відомо, що слово Росія — грецьке слово, яке просто означає Русь. З тексту нам чітко відомо, що Патріарху цей лист перекладали мовою грецькою, тобто звісно там було застосовано слово Росія, тільки хитрі московити воліють перекласти абсолютно весь текст, окрім цього одного слова, лиш би зробити свою імперію трішки старішою, ніж вона є. Насправді правильно буде так: "..Алексей Михайлович, всея Великия и Малыя и Белыя Руси.."
Тобто головний московит вважав себе правителем Русі, хоч і не мав права на такі землі в своєму титулі. Але коли московитів цікавили якісь правила?
Тож не давайте московитам підловити себе на цьому. Ніякої росії тоді не існувало, усюди, де використовується це слово в той час, воно перекладається і означає лише Русь.

Далі по тексту ми читаємо про те, що делегація Патріарха Макарія була вимушена повернутись до Москви. По поверненню Павло Алеппський дізнається про сварку московського царя з місцевим патріархом. Автор нам навіть приводить дослівно текст сварки між патріархом московським і царем, з чого ми дізнаємось ще трохи московських духовних скрєп:
"Царь, между тем, думал, что Никон именно по совету нашего владыки патриарха совершил обряд так, как совершил его; но теперь, когда до его сведения дошло, что дело было наоборот, он поспорил с ним и выбранил его, назвав мужик, бл…н сын, т.е. глупый крестьянин. Патриарх сказал ему: «я твой духовный отец, зачем же ты оскорбляешь меня?» На что царь отвечал: «не ты мой отец, а святой патриарх антиохийский воистину мой отец, и я сейчас пошлю вернуть его с пути»."

Далі йде багато тексту, який нам не такий цікавий, хоча ви можете його прочитати повністю, для кращого розуміння і повної картини. Московити ще довго тримали Патріархі Макарія і його людей в Москві, довго навіть не називаючи причин, хоча обіцяли відпустити значно раніше, про що пише Павло Алеппський. Це змушувало їх певною мірою хвилюватись і непокоїтись. Московити і тоді не тримали слова, нічого дивного. У підсумку причини їм сказали, вони також не несуть для нас особливої цінності, вони пов'язані з церковними справами:
"Со времени нашего возвращения в Москву, мы, сколько ни расспрашивали, не могли узнать, для чего царь нас вернул; по этой причине мы очень роптали про себя, в особенности, когда увидели, что нас задерживают дольше, чем обещали. Мы опять впали в прежнее беспокойство, и нас мучили обещаниями со дня на день, между тем как никто не умел дать нам определенного ответа, пока, наконец, мы не узнали причину (нашего возвращения), которая была троякою: во-первых, вопрос о крещении ляхов, во-вторых, дело митрополита молдавского, и в-третьих, отлучение еретика, вновь явившегося у них, второго Ария, о коем мы потом расскажем."

Також Павло описує епізод, де московитський цар ув'язнив шведського посла і наказав стерегти його 1200 охоронцям, відібрати всі пера і чорнило, щоб той не міг нічого написати в свою країну, позаяк московський цар вирішив напасти на Швецію. Знову ж нічого нового. Тільки підступно, тільки віроломно. Це вам не Святослав Ігорович.
"Царь и цесарь согласились напасть на шведов, первый — с суши, второй — с моря; так было решено. После этого царь стал держать шведского посла в тесном заключении, поставив кругом его жилища два приказа — 1.200 — стрельцов с ружьями стеречь его со всех сторон, как пылающий огонь. К ним отнюдь никого не допускали. Окружив их, отобрали все найденные у них мечи, ножи, а также перья и чернила, чтобы они не писали писем в свою страну, после чего переместили их в каменное здание, где ратники стерегли их с чрезвычайною бдительностью. Все это делалось из опасения, что они будут посылать письма в свою страну, и что до них будут доходить оттуда известия."

Нарешті ми доходимо до частини з Україною.
Рівно через 15 днів після того, як Патріарх Макарій і Павло Алеппський врешті вибрались з Москви, вони прибули до Путивля, на територію сучасної України. Треба сказати, що шлях був досить швидким, Павло пише, що в звичайних умовах шлях міг би зайняти не менше місяця. Причини швидкості в тому, що перед відправленням делегації Патріарха з Москви, цар послав людей, які повинні були підготувати всі умови для безперешкодної подорожі дорогами, швидку переправу через річки тощо. Делегацію супроводжували воїни царя від міста до міста. Більш детально читайте повний текст.
Далі ми читаємо таке:
"Когда мы подъезжали к Путивлю, наш приятель, тамошний воевода, вышел вам навстречу с радостью и весельем, в сопровождении всего духовенства, и нас повели с большим крестным ходом сначала в церковь, а потом отвели в обширное помещение. Здесь к нашему владыке патриарху постоянно приходили посетители.
В третье воскресенье по Пятидесятнице, по приглашению воеводы, мы отслужили обедню, в его присутствии, в соборной церкви, а рано поутру в понедельник 16 Июня воевода пришел проститься с нами, и мы выехали из Путивля на подводах, в сопровождении десяти всадников и драгоманов, согласно приказанию царя. Когда мы подъезжали к Корыбутову, сотник со своим отрядом и знаменами выехал оттуда нам навстречу на значительное расстояние: как говорили, гетман послал приказ во все подвластные ему города, чтобы везде выходили встречать нашего владыку патриарха и провожали его от города до города, что постоянно и делалось. Так мы прибыли в Корыбутов; здесь подводы, всадники и драгоманы оставили нас, чтобы вернуться назад, после того как мы сделали им подарки, в вознаграждение за их труды. С ними мы отправили благодарственные письма к царю и патриарху.
Теперь начали казаки везти нас далее на своих подводах от города до города, пока мы не прибыли в Прилуки, откуда вышел нас встретить пешком полковник, там стоявший."
Це дає нам зрозуміти, що хоч цар і титулує себе як правитель Малої Русі, але фактично ця територія має свою автономію, керує там Ясновельможний Гетьман. Оскільки саме Гетьман віддає там накази та посилає людей для супроводу Патріарха. І накази виконують. Також сказано про "подвсластные" Гетьману міста.

Далі йде мальовничий опись української ярмарки. Щоб не розтягувати текст, не додаватиму цих цитат.

Тут ми дійшли до головного уривку, який нас цікавить в цьому тексті. Він найяскравіший і найважливіший для нас.
Виїхавши з Прилук, делегація поїхала до Києва. Подальший опис не потребує ніяких коментарів, він настільки вичерпний, що мені навіть нічого додати, тому просто цитата:
"В пятницу вечером мы прибыли к берегу реки Днепра, насупротив Печерского монастыря, и послали дать знать в Киев о нашем прибытии. У нас было с собою письмо от царя к воеводам с повелением им оказывать всевозможное внимание нашему владыке патриарху и везде устраивать ему встречу. В эту ночь мы спали на берегу реки в совершенном довольстве и спокойствии, ибо с той минуты, как мы завидели Печерский монастырь, блестевший в отдалении своими куполами, и как только коснулось нас благоухание этих цветущих земель, наши души вострепетали от радости и ликования, сердца наши раскрылись, и мы изливались в благодарениях Господу Богу. В течение этих двух лет в Московии замок висел на наших сердцах, а ум был до крайности стеснен и подавлен, ибо в той стране никто не может чувствовать себя сколько-нибудь свободным или довольным, кроме разве коренных жителей, но всякий, подобно нам, хотя бы он сделался властителем всей страны, никогда не перестанет смущаться духом и тревожиться сердцем. Напротив, страна казаков была для нас как бы ваша собственная страна, а ее обитатели были нам добрыми приятелями и людьми вроде нас самих."

Далі описується заїзд Патріарха в Київ. Патріарха зустрів Митрополит київський, всі настоятелі монастирів, священники, диякони і всі жителі міста. Воєводи і царське військо, яке там стоїть. З великою пишністю їх повели до церкви. Поселили гостей Києва у великому розкішному домі.
Далі Павло з захватом описує побожність Киян, захоплюється місцевими жінками, які дбають про своїх, нехай і не надто хороший, чоловіків:
"В среду прибыл настоятель Богоявленского монастыря, находящегося в средине города, пригласить вашего владыку патриарха отслужить в нем обедню, в праздник чудотворного образа Владычицы, принесенного из страны ляхов. Мы отправились и отслужили обедню, в присутствии всех горожан, а потом пошли к трапезе. В шестое воскресенье по Пятидесятнице мы были у обедни в главной церкви города, называемой собором, а в понедельник 6 (7) Июля изготовились в путь. При звоне всех колоколов, наш владыка патриарх отправился в своей карете в собор помолиться в нем на прощанье. Сюда стеклись все жители города, и он прочел над ними разрешительные молитвы и благословил их, ибо все здесь имеют великую веру к патриархам и их разрешительным грамотам, и никто из них, ни вельможи, ни священники мирские и монашествующие, ни молодые и старые женщины, ни девицы, ни даже маленькие мальчики, никто не преминул придти, с его общего разрешения, к нашему владыке патриарху, чтобы он помолился над ними и благословил их, и чтобы получить от него разрешительную грамоту, так что мы дивились на их набожность, почтение и смирение. Некоторые женщины, у коих мужья были пьяницы и маловеры, обнаруживали заботу об их душе, беря разрешительные грамоты не только для себя, но и для своих мужей, ибо считали такой дар величайшим и драгоценнейшим. Что может превзойти столь прекрасные религиозные чувства, которые свойственны не только киевским жителям, но, поистине, преобладают во всяком городе и селении, обитаемом казаками? Мы не имели намерения сколько-нибудь пробыть среди них, но не могли иначе, ибо они стекались к нам толпами, запрудив не только покои и двор нашего помещения, но даже улицу вне его, стекались с утра до вечера, беспрерывно и неотступно, и мы не находили даже времени поесть хлеба."

Пропускаючи деякі не надто важливі для нас абзаци, йдемо далі. А далі вони виїхали з Києва до Борисполя. Тут ми повернемось до тексу, про який я вже говорив, тільки розгорнуто:
"Во вторник, в полдень, проехав пять миль, мы прибыли в торговое местечко, с цитаделью и укреплениями, по имени Борисполь, то есть город Бориса, сына царя Владимира. Как рассказывают, в нем была большая, древняя каменная церковь, во имя св. Глеба мученика, другого сына царя Владимира; ее разрушили ляхи и увезли ее камни, дерево и железо в Киев, где выстроили из них большую, новую церковь, о коей мы раньше упоминали, но с ней им не посчастливилось. Мы уже говорили, что царь Владимир имел двенадцать сыновей, и все они исповедовали (христианскую) веру, за исключением одного, который остался неверным и питал вражду к своим братьям. Он пригласил к себе в дом двоих из них, Глеба и Бориса, названных по крещении Романом и Давидом, и хитростью удалось ему убить их собственною рукою. Так они стали мучениками, и русские и московиты празднуют их память и строят во имя их церкви. Их изображения всем известны: это два брата, столице рядом, в царском одеянии и в колпаках на голове."
Схоже на те, що під руськими, в цьому тексті, справді йдеться про жителів України.

Я рекомендую прочитати повний текст, хоча б ту частину, де йдеться про Україну. Там багато деталей і описів, які не зовсім підходять нам в контексті інформаційної боротьби чи яскравих фактів, проте є досить цікавими з точки зору пізнання України 17 століття. Ось як наприклад опись Переяслава:
"Пробыв здесь короткое время, мы направились немного севернее и, проехав более шести миль, прибыли в большой город, который соперничает с Киевом своим великолепием и известен во всех этих странах, как столица и бывшее местопребывание краля. Имя его Переяслав. Он окружен бесчисленными земляными насыпями и имеет трое ворот в укрепленных стенах: одни выходят на сушу, а двое других насупротив мостов, перекинутых чрез большое озеро, которое окружает город, имея своим источником реку, в него впадающую. Озеро заключено в искусственные берега, которые образуют плотины для мельниц и укрепления для пушек. Этот город — столица и митрополия всех городов и земель, принадлежащих казакам по эту сторону Днепра. Ляхи были в нем в очень малом числе — только лица правительственные, и потому город, как говорят, никогда, с самого своего основания, не был покорен, так как не бывал взят силою оружия, но всегда по договору, ибо он, поистине, неодолим. Как только Хмель явился перед ним, казаки, в нем бывшие, предали смерти польских правителей и овладели городом без битвы и спора."
Тому рекомендую до прочитання.

Далі йде зустріч з Богданом Хмельницьким, загалом, чогось надто важливого конкретно для нас і наших цілей, там теж немає, хоча повторюсь, почитати можна, але приводити цитати я не буду, оскільки це вже перетвориться не на повноцінний огляд чи розбір тексту для наших конкретних цілей, а на його майже повний переказ.
Додам лише дві коротенькі але цікаві примітки.
Перша, це та кількість козаків, яку міг виставити Хмельницький:
"Нам сообщили здесь, что в настоящее время эта страна выставляет 300.000 казаков, каждый со своим ружьем."
Непогано так, це число співставне з сучасною українською армією до повномасштабного вторгнення. Це при тому, що землі козаків були значно менші за кордони сучасної України, гадаю як і населення. Тому нам потрібно б повчитись у пращурів.
А друге просто веселе приємне речення:
"Во вторник мы простились с ним, и он выехал с нами к месту, где был табор, или стан казаков, ибо на этих днях до них дошли вести, что хан сел на коня и выступает против них; поэтому они, с большою радостью и ликованием, готовились встретить его."
Ось що таке козацький дух. А московити ще дивуються, чому українці не бояться моГілізації, а навпаки, радіють і кепкують з цього. Такий вже ми народ))

Що ж, це був повний, НЕ ЕКСПЕРТНИЙ аналіз цього тексту. Я навів найцікавіші і найважливіші, в контексті моєї діяльності, цитати, пропускаючи мальовничий опис пейзажів, а також численні описи релігійних обрядів, заходів тощо. Не забуваємо, що автором тексту є духівник, священник.

Якщо у вас є якісь зауваження щодо праці "Подорож Патріарха Макарія" або щодо мого аналізу цього тексту, можливо я щось упустив чи десь помилився, пишіть у коментарі.
Дякую за увагу.